ПЛАКАЛА ДУША

А на душі буває різно — і волі повний
Бардак. Я забурю свій синій вінто і
Заду чорний сі літа. І по дорозі
Темній-темній, що ледве видно світло фа.
Я зм не знаю, куди їду, бо добре там, де
Нас нема.
Плакала дуже на серці — ранни, ранни,
Забрала мій сон і все — в тумані мани.
Ай!
Гуляй, душа, життя нам буде мало.
Просто би його бий — його до дна.
Після ночі завжди день, після граду
Завжди сонце. І весною цвіте усе, що
Зимувало дось. Маю руки на кермі,
Навігатор мене — в серці. Силвею у вікні,
А значить, знову в грудях б'ється.